Як подолати дитячі страхи

ПРИЧИНИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Для того, щоб допомогти дитині звільнитися від страху, дорослі повинні розуміти причини його появи у конкретної дитини. Так, страхи, які виникають у процесі спілкування з батьками і однолітками (навіювані), відрізняються від страхів, що породжені уявою самої дитини, чи є результатом переляку.

Часті і тим більше довготривалі переживання страху у ранньому віці сприяють формуванню у дитини боязкості та лякливості. Залякані діти ростуть хворобливими і слабкими, тобто хворобливість можна розглядати як одну з причин страху, але і страхи частіше зустрічаються у дітей, які хворіють.

Дуже поширені так звані навіювані дитячі страхи, джерелом яких є дорослі, які оточують дитину і які ніби заражають дитину страхом через те, що занадто настійливо та підкреслено емоційно вказують дитині на наявність небезпеки. До числа навіюваних страхів можна також віднести і ті страхи, які виникають у занадто емоційних, неспокійних, знервованих батьків. Їхні розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства, згубно відбиваються на її психіці.

У 3-4 роки дитина починає боятися темряви, собак, смерті, пожежних машин тощо. Причиною є те, що уява дитини розвинулась уже до такої міри, що вона здатна уявити себе на місці інших людей (вік емпатії) і здатна уявити ту небезпеку, якої сама ніколи не зазнавала. Ці страхи особливо типові для тих дітей, яких нервували, примушували їсти чи користуватися горщиком, часто розповідали страшні казки, надто багато погрожували і лаяли, або ж, як не дивно, якщо надмірно опікали і тим  не давали можливості розвивати незалежність та комунікативність.

Причиною страхів у дошкільнят є також занижена оцінка дитини. Дуже часто батьки, оцінюючи свою дитину, бачать у ній тільки недоліки, а це породжує у дитини страх. До того ж головною умовою подолання страхів у дитини є невтомна робота батьків над закріпленням і усвідомленням позитивного в дитині. Намагання дорослих диктувати дитині свою волю у всьому, навіть у дрібницях, викликає у дітей невпевненість, думки про те, що батьки її не люблять. Зворотний бік страху – агресивність.       За агресивністю часто приховується і відчай дитини, яка пережила страх нелюбові батьків.

Досить часто дорослі використовують такий прийом впливу на дитину, як залякування, при цьому, ніби не бажаючи зла. Безумовно, переляк може бути викликаний і випадковими обставинами (землетрусом, пожежею, грозою, аварією тощо), але найчастіше причиною появи страху є залякування  та неправильне або недостатнє пояснення тих чи інших явищ і ситуацій. Особливо, коли дорослий погрожує залишити дитину, чи позбавити своєї батьківської любові (не буду тебе любити, віддам кому-небудь, покину, візьму собі другого хлопчика, слухняного). Подібні погрози стають, як правило, причиною появи страхів, сприяють розвитку невротичної схильності, оскільки боязнь втрати близьких загострює потребу в їх близькості, любові, прихильності.

Появі страхів у дітей сприяє «ремінний» вплив на дитину. Навіть нечасті і незначні (як на думку дорослих) фізичні покарання поглиблюють у дитини почуття незахищеності, а з ним і поширюються страхи. Але і сам страх може бути причиною небажаних проявів. Так, страх інколи викликає у дитини жорстокість і агресивність: без будь-яких причин дитина нападає на однолітка чи молодшого за віком, а то і на дорослого, плює, б’є, кусає, щипає. За агресивністю часто прихований відчай дитини, котра страждає від страхів і не знаходить розуміння і любові у своїй сім’ї  та найближчому оточенні. Найчастіше реакція батьків і вихователів на агресію дитини – покарання (не здивуватися чи пошкодувати дитину за те, що вона раптом так учинила, не обняти міцно і сказати: «Та що ж це ти?», а покарати). І чим більше карають, тим більше вживлюються страхи, а спалахи агресії починають вживлятися у структуру особистості дитини, що тільки формується. Лише розуміння причин агресії, страху або насилля в конкретних дітей у конкретних умовах, робить видимими особистісні проблеми дорослих, пов’язані із аспектами влади, насилля, страху у взаєминах з дитиною.

Тривожність також розвивається в дітей, які не достатньо рухаються, не беруть участь у колективних іграх, оскільки гра для дитини була й залишається кращим засобом порятунку від усіх страхів.

Ще одне джерело появи страхів у дітей – мультфільми про вампірів, привидів, чудовиськ та фільми жахів. Причиною страхів у цьому випадку стає перевантаження інформацією про зло, а саме: те, що дитина повинна одержувати в адаптованому вигляді, причому невеликими порціями, зараз вливається у її психіку непомірними дозами. Замість корисного для психіки щеплення (у малих дозах «страшилки» корисні, недарма існує жанр дитячого фольклору, що носить таку назву), відбувається отруєння з усіма негативними наслідками. Коли зло у мистецтві, запропонованому дітям, непроглядне, коли воно «у більшості», дитина переживає потяг примкнути до нього. Дитині не потрібно з виховними цілями показувати, як курці (а тим більше людині!) відрізають голову. Їй і так відомо, що це жахливо! І не випадково у багатьох дітей існує інтуїтивне бажання відмежувати себе від жахів на екрані: вибігти з кімнати, заплющити очі, повернути голову тощо.

Причиною зародження страхів можуть бути і насмішки. Дорослі можуть посміятися над якимись діями дитини у присутності сторонніх і це може викликати у дитини зародження страху неуспіху. Насмішка завжди є надто гострим знаряддям впливу на дитину, як правило, ранить душу. А за наявності у дитини підвищеної чутливості, збудливості, це може стати причиною невпевненості в собі.

Тому у вихованні дитини мають переважати теплі, довірливі стосунки з нею, доброзичливе ставлення до неї, до її потреб. Дорослі повинні керуватися принципом: «Не зашкодь!»

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

• У 3 роки з’являється страх перед покаранням

• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

• Підвищуйте самооцінку малюка.
  • Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

• Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

• Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

• Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

• Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

• Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

• Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

• Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”).

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.