Готуємо дитину до навчання в школі

Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців, так і серед широкого кола громадськості. Для цього є вагомі причини. І одна з головних – та, що загальноприйнятий термін «психологічна готовність дитини до шкільного навчання» недостатньо точно передає суть того складного психологічного явища, яке він позначає.
Широта інтерпретації цього терміну наштовхує на думку, що начебто може існувати певний набір психологічних чинників, які самі собою, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соціальних умов та низки інших зовнішніх обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність або неготовність до шкільного навчання. Проте це далеко не так. Кожна людина з моменту свого народження (а за деякими новітніми дослідженнями, і до свого народження) готова до навчання, вона перебуває у стані набуття нових знань, тобто навчається. Школа, у свою чергу, – це всього лише «заклад для навчання, освіти і виховання», тобто місце, де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.
Отже, йдеться не про готовність дитини до навчання взагалі, а лише до навчання в певних, чітко окреслених нормативними документами (системою методологічних і психолого-педагогічних принципів, покладених в основу цих документів) умовах. Будь-яка зміна форм організації навчання в школі автоматично позначається (позитивно або негативно) на готовності окремих груп дітей до цього на¬вчання. Звичайно, суспільство намагається забезпечити такі умови для навчання підростаючого покоління, щоб якомога більша кількість дітей мала змогу повноцінно вчитися. Та навіть і тоді, коли будуть створені найоптимальніші умови для спільного навчання та виховання дітей, завжди залишатиметься певна група, що виявиться недостатньо підготовленою до цих умов.
ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ
Побоювання батьків, дитина яких має йти до школи, можна зрозуміти. Та школа, до якої вони звикли, зазнає змін, і це правомірно викликає у батьків страх та невпевненість у розумінні того, що там відбувається.
Сьогодні діти починають навчання у школі в шість років. Але якщо дитина фізично і психічно не готова до нього, тобто її організм та психіка ще не дозріли у своєму розвитку, розпочати навчання можна і в сім років – закон цього не забороняє.
Дитина йде до школи, якщо на момент вступу вона вже досягла фізичного віку в шість років. Одним з показників фізичної готовності є антропометричні параметри розвитку організму дитини (зріст, вага, кількість постійних зубів).
Якщо у дитини на момент вступу до школи більшість антропометричних показників є занизькими, необхідно замислити¬ся і порадитися з лікарем або шкільним психологом, чи варто дитині йти до школи саме зараз. Даючи цю пораду, ми усвідомлюємо, що діти всі різні, але, на наш погляд, не можна ризикувати, адже від рішення дорослих залежить здоров’я дитини, яке досить легко порушити і дуже склад¬но відновити.
Сьогодні діти, і шестирічки не є виключенням, стали менше рухатися. Але ж рухова активність – біологічна потреба людини. Для кожного віку вона має свій оптимальний рівень. Для підтримки нормальної рухової активності школярі повинні щодня робити 23 – 30 тисяч кроків, а дошкільники – 12 тисяч. Спостереження доводять: і школярі, і дошкільники виконують цю норму лише наполовину. Для того, щоб дитина розвивалася нормально, вона повинна рухатися не менше двох годин протягом дня, а також, крім цього, не менше години займатися фізичними вправами (ранкова гімнастика, заняття з фізкультури, спорту). Пульс дитини під час організованих занять фізичною культурою має підніматися до 140 ударів на хвилину (ефект тренування).
Говорячи про фізичну готовність до школи, ми не можемо оминути таку важливу її складову, як психомоторну готовність.
До крупної моторики відносять здатність дитини володіти своїм тілом у просторі, робити злагоджені рухи під час ходи, бігу, виконання вправ.
Дрібна моторика пов’язана з роботою пальців та кисті рук, точними прицільними рухами.
Недостатній розвиток психомоторики, недосконале володіння м’язами тіла є головною причиною неуспішності дитини під час її навчальної діяльності, зокрема під час уроків письма, трудового навчання, фізичної культури, математики, читання.
Особливу тривогу викликає стан розвитку дрібної моторики руки дитини. Недостатній розвиток дрібної моторики обмежує здатність дитини виконувати навчальні завдання та гальмує розумовий розвиток.
Дошкільний вік є сенситивним періодом для розвитку моторики. Тому дуже важливо приділяти належну увагу розвитку як крупної, так і дрібної моторики.
Для розвитку крупної моторики слід використовувати рухливі та спортивні ігри, фізичні вправи, а саме: «стрибалки», «доганялки», народні ігри, гімнастичні вправи, плавання, їзду на велосипеді, катання на роликах, скейті, ковзанах, лазіння по канату, ходіння по колоді, різноманітні хореографічні рухи, гру у футбол, волейбол, теніс тощо.
Для розвитку дрібної моторики дитина має:
• малювати;
• штрихувати, розмальовувати різні фігури та контури;
• працювати з мозаїкою, пазлами, конструкторами;
• збирати різні моделі;
• маніпулювати з дрібними деталями;
• вирізувати певні форми з паперу;
• ліпити щось з пластиліну, солоного тіста;
• виготовляти орігамі тощо.
Розвиваючи механізм психомоторики дитини, ми сприяємо розвитку її просторового мислення, готуємо дитину до оволодіння навичками письма.
ПСИХІЧНА ЗРІЛІСТЬ
Крім фізичної зрілості, для успішного навчання у школі важливо, щоб дитина була і психічно зрілою. Фізична та психічна зрілість – дві невід’ємні складові шкільної зрілості.
Психічна зрілість складається з таких компонентів:
• мотиваційна готовність;
• інтелектуальна готовність;
• вольова готовність;
• моральна готовність.
МОРАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ
Моральна готовність є фундаментом особистості дошкільника. У повсякденні під час спілкування з дорослими, розігрування рольових ігор з однолітками в дитини формуються узагальнені знан¬ня про численні соціальні норми, які безпосередньо пов’язані з її позитивними і негативними емоційними переживаннями. Але ці знання дитина ще не усвідомлює до кінця. Перші етичні інстанції – поки що відносно прості системні утворення, які є зародком тих моральних почуттів, на основі яких надалі сформуються уже достатньо зрілі моральні почуття й переконання.
Моральні інстанції породжу¬ють у шестирічок і моральні мотиви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильнішими, ніж інші, і посідати провідну роль в ієрархії мотивів. Скажімо, дитина може навіть відмовитися від улюбленої справи задля виконання своїх обіцянок.
Уміння спілкуватися з дорослими та однолітками є основою для успішної адаптації дитини до умов шкільного життя. Тому формування цих умінь не має залишитися поза увагою дорослих. Систематично спостерігаючи за поведінкою дітей під час ігор та занять, педагоги можуть по¬бачити, хто з них:
• спокійно і по-діловому звертається до дорослих із запитаннями;
• узгоджує власні бажання з інтересами товаришів;
• полюбляє найпривабливіші ролі і домагається їх шляхом умовлянь, примусу або конфліктів;
• задовольняється будь-якою роллю, не вміючи виявити себе і свої інтереси;
• взагалі не бере участі у спільній діяльності з дітьми, несміливий або пасивний у спілкуванні з однолітками та дорослими.
Сучасні умови життя не завжди спонукають батьків до того, щоб дитина відвідувала заклад дошкільної освіти. Досить часто дитину готують до школи у родині. Це не завжди має позитивні наслідки для адаптації дитини до умов школи. Тому бажано, щоб перед школою дитина хоча б рік-два відвідувала дитячий садок, де є те соціальне середовище, яке допоможе їй навчитися вста-новлювати стосунки з однолітками та дітьми старшого віку, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей, а отже, розумітися на тому, що не завжди своє безперечне «хочу» є важливим для інших. Зрозуміло, що при цьому дитина як активний учасник спілкування має відчувати свою цінність і самодостатність. Дуже важливо, що у дошкільному закладі дитина набуває навичок спілкування не лише з однолітками, а й з дорослими.
Одним з вирішальних чинників формування моральної готовності дитини є приклад спілкування батьків з різними людьми, а саме:
• зі своїми батьками (бабусею, дідусем) та ро¬дичами;
• зі своїми друзями;
• з іншими дорослими та дітьми.
Отже, дошкільний вік – це період, коли поведінка дитини формується переважно через наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки дітей – це більше ніж 80 % вчинків близьких їм дорослих. Тому, гадаючи, в кого вдалася дитина, батькам слід прискіпливіше подивитися на себе.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
• Засвоєння дитиною соціальних норм поведінки триває досить довго, але найміцніше вони засвоюються в період дошкільного дитинства.
• Дитину потрібно готувати до того, що не всі ролі в її житті можуть бути цікавими чи даватися виключно за бажанням, інколи необхідно виконувати і те, що потрібно іншим, і те, що не входить в коло власних інтересів.
• Приклад спілкування, поданий дорослими, переймає і наслідує дитина, ви¬вчаючи його особливості, фіксуючи межі і правила стосунків дорослих з іншими, запам’ятовуючи силу, тембр, висоту голосу тощо.
• Навчитися спілкуватись дитина може лише у взаємодії з однолітками, батьками, іншими дорослими.
ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ
Вольова готовність дитини до шкільного навчання є досить важ¬ливою складовою її успішної адаптації та входження у нову систему відносин. Вже в дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю долати певні труднощі і підкорювати свої дії поставленій меті. Завдяки цьому вона починає свідомо контролювати себе, керувати власними внутрішніми і зовнішніми діями, пізнавальними процесами і поведінкою в цілому. Отже, вже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями непередбачуваними, імпульсивними, які ви¬никають під впливом ситуативних почуттів і бажань.
Відомий психолог Лев Виготський вважав во¬льову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаємодії дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у формуванні волі відводив її мовленнєвому спілкуванню з дорослими. Спочатку дорослі регулюють поведінку дитини з допомогою слова. Потім дитина, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, поступово починає з допомогою власного мовлення регулювати свою поведінку. Тим самим вона робить істотний крок вперед на шляху вольового розвитку.
Отже, після оволодіння мовленням, слово стає для дошкільників не лише засобом спілкування, а й засобом регуляції поведінки. Тому, дорослим варто обмірковувати слова, які вони вживають при дітях, зважувати їх і не ставити дітям непосильних завдань, щоб потім менше їм докоряти і відбивати бажання робити щось самостійно.
Появі волі передує розвиток довільної (коли докладають вольове зусилля) поведінки дошкільників. Мимовільна (без вольового зусилля) поведінка дошкільника – це імпульсивні, спонтанні дії дитини. Одним із цен-тральних є питання про мотиваційну обумовленість тих конкретних вольових дій і вчинків, на які людина здатна в різні періоди свого жит¬тя. Важливими є інтелектуальні та моральні основи вольової регуляції дошкільників.
Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер вольової сфери особистості і змінюється питома вага довільних дій в загальній структурі поведінки, що проявляється у зростанні прагнення до подолан¬ня перешкод, труднощів. Розвиток волі в цьому віці тісно пов’язаний зі змінами мотивів поведінки та їх супідрядності. Поява певної вольо¬вої спрямованості і висування на перший план мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, ведуть до того, що, керуючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає поставленої мети, і не піддається при цьому сторонньому впливу. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які значно віддалені від мети конкретних дій, зокрема мотивам суспільного характеру. Разом з тим, хоча у шестирічок і з’являються вольові дії, але сфера їх застосування та їх місце у поведінці дитини залишаються вкрай обмеженими.
Основними показниками вольової готовності дитини є певні рівні сформованості довільних психічних процесів, зокрема сприймання, пам’яті, уваги. Дитина, в якої сформовано достатній для навчання рівень довільності психічних процесів:
• може певний час уважно розглядати той чи інший предмет;
• запам’ятовує уривки тексту, які потрібно завчити;
• у розповідях чи малюнках цілеспрямовано відтворює те, що бачила чи чула;
• виконує самостійно, спираючись на власні сили, нескладні для свого віку завдання, запропоновані дорослими;
• уміє самостійно себе обслугову¬вати – одягатися, зав’язувати шнурки, прибирати після себе, вмиватися, чистити зуби тощо;
• дотримується відповідного темпу в своїй роботі.
Дитина, яка виконує завдання повільно, але правильно, потребує допомоги сто¬совно прискорення темпу її роботи; а ту дитину, яка при цьому робить по¬милки, насамперед треба навчити розуміти завдання, а вже потім – прискорювати темп. Тим дітям, які працюють швидко і припускається багатьох помилок, також треба навчитися розуміти задане. У цьому разі уповільнення темпу їх діяльності дасть змогу дітям зосере¬дити увагу на завданні, посилити самоконтроль за процесом і ре¬зультатом діяльності.
Дитина, у якої сформовано вольову готовність, володіє доступними правилами поведінки. Вона правильно реагує на оцінку дорослими виконаного завдання: якщо оцінка негативна – не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає тощо. Така дитина адекватно оцінює свою роботу.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
• Вольова готовність є досить важливим компонентом у психологіч¬ній готовності дитини ДО НАВЧАННЯ, але біда в тому, що її формування та розвиток тісно пов’язані із зусиллями чи бездіяльністю дорослих у вихованні дитини.
• Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги сформувати вольову готовність у такому обсязі, як у дітей семи років. Тому дорослі мають враховувати це у своїх діях, не ставлячи перед дітьми непосильних завдань.
• Лише спостереження за дитиною дадуть можливість зрозуміти, чи сформована у неї вольова готовність.
• На формування вольової готовності дошкільників впливає її темперамент. Дорослим слід враховувати це, пропонуючи ті чи інші зав¬дання дитині.
МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ
Для того, щоб успішно вчитися, дитина насамперед повинна прагнути нового шкільного життя, «серйозних» занять, «відповідальних» до¬ручень. На появу таких бажань впливає ставлення близьких дорослих до на¬вчання як до важливої змістовної діяльності, більш значимої ніж гра дошкільників. Прагнення дитини зайняти нове соціальне становище веде до створення її внутрішньої позиції – мотивації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним «генератором» позитивних вражень про школу. Це той «двигун», який допомагає дитині комфортно почува¬тися у школі та ставитися до навчання як до цікавого процесу. Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна стверджувати, що хоча дітей дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя – форма, шкільне приладдя, оцінки, дзвінки тощо, – але це не є визначальним у їхньому прагненні навчатися в школі. Про сформовану мотиваційну готовність можна говорити лише тоді, коли дитину захоплює власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка дає певний результат, важливий для самої дитини і для дорослих, які її оточують.
Образ школяра – людини, яка займається суспільно значимою і суспільно оцінюваною справою, – дитина усвідомлює як адек¬ватний для неї шлях до дорослості: він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослідження показують, що «внутрішня позиція школяра», яка з’являється у дитини наприкінці дошкільного віку, є системою потреб, пов’язаних з учінням як новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює в собі новий, серйозний, суспільно значущий, а отже, до¬рослий спосіб життя.
У шестирічної дитини така мотивація до навчання у школі ще не сформована і потребує копіткої роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти отримували позитивну інформацію про школу саме від батьків, а не чули різні страшилки або погрози, як-от: «Ось підеш до школи, тоді…».
Рівень мотиваційної готовності дитини можна встановити за допомогою бесіди, під час якої легко виявити, чи є у дитини бажання стати школярем та її уявлення про школу. Відповіді опитуваних дітей можна розділити на чотири типи:
• перший – прагнення бути школярем, бажання вчитися ґрунтується на відповідному уявленні про школу: «Усі повинні вчитися, щоб потім, коли виростуть, добре працювати»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати президентом…»; «Щоб добре вчитися, треба бути старан¬ним…». До цієї групи можна віднести відповіді небагатьох шестирічок, тому що їх основна потреба – ще гра, а не навчання;
• другий – прагнення стати школярем ґрунтується на поверховому уявленні про школу: «У школі цікаво, там багато дітей, учителька ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати у дворі скільки завгодно»; «Мені по¬добаються у школі перерви, коли можна виходити в коридор або надвір». Таких відповідей зазвичай набагато більше;
• третій – дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які ставить школа, але, разом з тим, відчуває побоювання, навіть страх: «Я боюся, що не по¬чую того, що говоритиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити те, що скаже вчителька»; «У школі важко, я й не знаю, чи хочу йти туди, – чомусь боюся». Ця група відповідей теж досить численна;
• четвертий – дитина не хоче йти до школи: «У садочку краще, тут немає уроків та домашніх завдань», «У школі погано, бо там не граються і за-бороняють носити іграшки». На жаль, останнім часом кількість таких відповідей батьків.
Батьків має насторожити третій і четвертий тип відповідей. Таких дітей потрібно краще ознайомити зі школою і поставитися до цього серйозно. Позитивна спрямованість дитини на школу (перший і другий тип відповідей) як на власне навчальний за¬клад – найважливіша передумова благополучного входження її у шкільно-навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення у навчальний процес.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
• Мотиваційну готовність дитини необхідно формувати через усві¬домлення того позитивного, що очікує дитину в школі, а не на по¬грозах і залякуваннях нею.
• Вагомим внеском у підвищення мотиваційної готовності дитини може стати приклад батьків. Їм варто показати дитині свої зошити, шкільні наго¬роди, відзнаки, розповісти про свій позитивний досвід шкільного навчан¬ня та про досвід близьких людей – дідуся, бабусі, тітки, дядька, племінників тощо.
• Особливу увагу батькам необхідно звертати на дітей, які не хочуть або бояться йти до школи. В таких дітей необхідно формувати правильне уявлення про школу та допомогти їм повірити в себе.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ
Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов’язана з розвитком розумових процесів – умінням узагальнювати, порів¬нювати об’єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини має бути сформований певний обсяг уявлень, зокрема об¬разних і просторових, відповідний рівень мовленнєвого розвитку та пізнавальної активності.
Інтелектуальна готовність містить у собі кілька взаємопов’язаних структурних компонентів, як-от:
• система загальних знань про навколишній світ;
• відповідний рівень розвитку пізнавальної діяльності;
• деякі елементарні навички учбової діяльності.
Важливим по¬казником розумового розвитку дитини є системність знань про навколишній світ, зокрема про природу, світ людей та певні соціальні явища. Тому батькам варто читати дитині книжки про природу: неживу і живу, розглядати і обговорювати з дитиною ілюстрації у книжках та дитячих енциклопедіях, ходити до музею при¬роди, зоопарку, лісу чи парку. Можна разом з дитиною дозовано дивитися відеофільми про природу – про тваринний та рослинний світ, природні явища тощо. Варто відвідувати з дитиною картинну галерею, розділивши всю екскурсію на невеличкі фрагменти, до яких можна повертатися пізніше, а не переглядати все за один раз. Також можна оглянути історичний та інші музеї, в яких зберігаються матеріальні, культурні здобутки цивілізації. Важливо, щоб екскурсія супроводжувалася поясненнями дорослого та не сильно стомлювала дитину. Насамперед необхідно дотримуватися простого правила: чим менший вік дитини – тим меншою має бути тривалість екскурсії. Тоді в малюка залишаться приємні враження, бажання знову повертатися до музею чи картинної галереї.
Але головне, щоб це була системна робота з дитиною, а не випадкові дії, які лише сформують у дитини суміш уявлень про розрізнені факти. Дорослим слід якнайповніше відповідати на запитання дітей, а не зводити відповіді до «так» чи «ні». Розгорнута відповідь дорослого – взірець для дитини того, як потрібно відповідати.
Інтелектуальна готовність дитини виявляється, зокрема, й у рівні розвитку її пізнавальної діяльності (сприймання, уваги, пам’яті, мислен¬ня, мовлення). Дитина, яка досягла достатнпізнавальної діяльності:
• здатна розв’язувати більш складні та різноманітні задачі, що потребують виділення і врахування причинно-наслідкових зв’язків і відносин між об’єктами, явищами, діями;
• не просто використовує заучені дії у різних видах діяльності – грі, малюванні, конструюванні, під час виконання навчальних і трудових завдань, а й постійно видозмінює їх, отримуючи нові результати;
• передбачає результати своїх дій, планує їх.
З розвитком допитливості, пізнавальної активності дитина усе ширше використовує такі психічні процеси, як мислення та уява для освоєння тих знань про навколишній світ, що виходять за межі безпосереднього сприймання органами чуття. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення явищам, що зацікавили її.
У старшому дошкільному віці такі психічні процеси, як увага і пам’ять, починають набувати довільного характеру. Структура пам’яті зазнає істотних змін, пов’язаних зі значним розвитком довільних форм запам’ятовування і пригадування.
Досить добре стимулює та розвиває пізнавальні здібності дитини робота з пазлами, різними конструк¬торами, мозаїками. У пригоді може стати і гра з тетрісами, адже вони доб¬ре стимулюють увагу, образне і логічне мислення, але необхідно дотримуватися оптимальної тривалості гри з ними – відповідно до віку дитини. Так само обережно можна використовувати й інтелектуальні комп’ютерні ігри.
Малювання дитини – це спроба пізнати та відобразити світ, у якому вона живе. Через малюнок дитина виражає своє ставлення до світу, показує свої фантазії, мислення, турботи, інтереси, бажання. Мова малюнка є образною та наповненою різноманітними смислами. Тому важливо розпитувати дітей про те, що вони намалювали, чому саме так, – це допоможе дорослим краще зрозуміти думки і світ дитини, а іноді підкаже шляхи корекції тих чи інших уявлень дитини.
Інтелектуальна готовність виявляється і через володіння деяки¬ми спеціальними знаннями та навичками: уміння здійснювати звуковий аналіз слова, виконувати певні арифметичні дії тощо. Цими вміннями дитина оволодіває у дошкільному закладі під час занять, ігор, самостійної діяльності, або вдома – під час спілкування з батьками, ігор, розглядання дитячих журналів. А зі шкільними підручниками дитина має ознайомитися лише у школі, тому що передчасна зустріч з ними може знизити її інтерес до навчання і негативно вплинути на адаптацію до школи. Цей компонент інтелектуальної готовності у жодному разі не вказує на те, що дитина обов’язково має оволодіти читанням, обчисленням чи письмом. Тут треба бути вкрай обережними та терплячими, не примушувати дитину до жодних навчальних дій. Лише цікавість, бажання та інтерес дитини є ключем до успіху навчального процесу.
МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ
Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна по¬чати з дослідження пам’яті – психічного процесу, який нероз¬ривно пов’язаний з розумовим розвитком. Для визначення рівня механічного запам’ятовування дитині називають десять слів, скажімо: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши всі слова, має повторити ті з них, які запам’ятала. Відомий психолог Леонід Венгер стверджував, що для механічної пам’яті дітей шестирічного віку характерні такі показники:
• з першого разу дитина відтворює не менше 5 слів;
• після 3 – 4 повторень відтворює 9 – 10 слів;
• через годину забуває не більше 2 слів із відтворених.
Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручніше з’ясовувати в умовах бесіди.
Методика видатного психолога Олександра Лурії дає змогу виявити загальний рівень розумо¬вого розвитку, ступінь оволодіння узагальнюючими поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині дають завдання запам’ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або словосполучення дитина малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтворити. Тобто малюнок стає засобом, який допомагає запам’ятати слова. Для запам’ятовування пропонують 10 – 12 слів і словосполучень, скажімо, таких: вантажівка, розумна кішка, темний ліс, день, весела гра, мороз, вередлива дитина, хороша погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1 – 1,5 год після прослуховування слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, до якого слова чи словосполучення вона робила кожен із них.
Рівень розвитку просторового мислення можна виявляти різними спо-собами. Ефективною і зручною є методика Олександра Венгера «Лабіринт». Дитина має знайти правильний шлях до відповідного будиночка серед інших, хибних шляхів і глухих кутів лабіринту. У цьому їй допо¬магає схематична інструкція, в якій стрілочками вказано напрямок руху та об’єкти, повз які слід рухатися. Дитина має орієнтуватися у схемі і відповідно рухатися лабіринтом, щоб знайти правильний шлях.
Найбільш поширеними методиками, які діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є:
• «Пояснення складних картин». Дитині показують картинку і про¬сять розповісти, що на ній зображено. Цей прийом дає змогу виявити, наскільки правильно дитина розуміє зображене, чи може виділити головне, чи губиться в окремих деталях, наскільки розвине¬не її мовлення;
• «Послідовність подій». Дитині пропонують кілька картинок, на яких зображено події, пов’язані між собою. Дитина має викласти картинки у певній послідовності і пояснити свої дії. Це складніша методика, за допомогою якої можна виявити рівень розуміння дитиною причинно-наслідкових зв’язків.
Такі розумові операції, як узагальнення і абстрагування, послідовність висновків і деякі інші процеси мислення можна вивчити, використовуючи методику предметної класифікації. Класифікуючи різні об’єкти, дитина може об’єднувати їх у групи за певною ознакою і давати їм узагальнені назви. Групуючи об’єкти, дитина виділяє різні ознаки:
• функціональні – тарілка і чашка, бо це посуд;
• зовнішні – листок і огірок, бо вони зелені;
• ситуативні – шафа і сукня об’єднуються в одну групу, тому що «сукня висить у шафі».
Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчають під час визначення дітьми понять, інтерпретації ними прислів’їв, скажімо таких, як «Не все золото, що блищить», «Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш». Відома мето¬дика інтерпретації прислів’їв має цікавий варіант, запропонований видатним психологом Блюмою Зейгарнік. Крім таких прислів’їв, використовують приказки. Дитині пропонують фрази, одна з яких за значенням відповідає прислів’ю, а інша – нагадує її формально. Наприклад, до прислів’я «Не в свої сани не сідай» дають фра¬зи «Не потрібно братися за справу, яку ти не знаєш» і «Взимку їздять на санях, а влітку – на возі». Дитина, вибираючи одну із фраз, пояснює, чому вона так розуміє прислів’я, а сам вибір вказує на змістові чи зовнішні ознаки орієнтується дитина під час виконання завдання.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
• Інтелектуальна готовність дитини формується за умо¬ви систематичної роботи щодо розвитку її пізнавальних процесів: уваги, уяви, сприймання, пам’яті, мислення, мовлення.
• Провідним в інтелектуальній готовності дитини виступає роз¬виток її мовлення, тому необхідно систематично читати дитині книжки, обговорювати з нею ілюстрації, репродукції, детально відповідати на запитання дитини тощо.
• Не можна залишати без уваги бажання дитини з чим-небудь ознайо-митися чи чогось навчитися. Дорослий має допомогти їй у цьому, стати для неї товаришем по відкриттях, підтримувати в дитини дух здивування, цікавості, допитливості.
• Чудовою допомогою у розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути різні дидактичні ігри та дитячі журнали. Журнали дитина не повинна розглядати самотужки. Дорослий має читати й розглядати їх разом з дитиною. Варто запитувати в дитини, що найбільше сподобалося їй у журналі, які завдання для неї є цікавими, звертати увагу на інші завдання, розтлумачувати незрозумілі місця тощо.
• Слід постійно звертати увагу дитини на об’єкти і явища навколишнього світу – невичерпне джере¬ло відкриттів та нових знань.
Вдалий старт дає надію на успішний фініш. Вчасна допомога може попередити виникнення багатьох труднощів у майбутніх школярів. Саме успіх сходження до ролі школяра принесе найкращі результати і стане причиною появи в дитини почуття навчального задоволення. Позитивний досвід забезпечує позитивне сприймання, а отже, несе оптимізм і впевненість у власних силах дитини.
Віра у власні сили дитини формує в ній впевненість, а отже, відкриває шлях до самостійності. Самостійна дитина – незалежна, вона здатна брати на себе частку відповідальності. Вона не потребуватиме контролера ззовні – у неї формуватиметься внутрішній контроль.