Батькам про покарання

1. Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне.
2. Перед покаранням дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Іншими словами, чого Ви хочете домогтись, застосувавши покарання?
3. Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карати. Ніякої профілактики, покарань наперед, покарань «про всяк випадок»!
4. Термін давності. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням (дитина не в змозі встановити зв’язок між негативною поведінкою, небажаним вчинком і покаранням). Запізніле покарання навіює дитині негативні почуття, нагадує про минуле, не дає можливості стати іншою, а це призводить до регресу, затримки духовного розвитку.
5. Покараний – вибачений! Повинен бути збережений емоційний контакт з дитиною. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Наче нічого й не трапилося. Про старі «гріхи» ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
6. Покарання не повинне принижувати гідність дитини. Хай що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
7. Покарання має бути адекватним. За один раз – одне покарання, а не «салат» покарань у зв’язку з різними провинами. Навіть, якщо одночасно вчинено декілька проступків, покарання може бути суворе, але лише одне за все відразу, а не по одному за кожний проступок.
8. Караючи, краще залишити дитину без чогось обіцяного хорошого, ніж робити їй погане.
9. Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, надає певної свободи і привчає до відповідальності.
10. Покарання – останній засіб. Використовується тоді, коли інші засоби усунення небажаної поведінки не призвели до позитивного результату.
Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще зрозуміти один одного.
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись пояснювати свою поведінку та поведінку інших людей.
«Ваша власна поведінка, – писав А.Макаренко, звертаючись до батьків, – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, – все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».
«Духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь – честю, гідність – гідністю», – говорив А.Макаренко.